То здається не я, коли я не з тобою.
Щохвилини думками до тебе лечу.
Літу – осінь на зміну, що стане зимою,
І загасить запалену в серці свічу.
Довге наше буття і порогу не видно
І кінця сподіваюсь, ще не осяйну.
Паленіють жнива, то чому мені зимно?
Почали, сумнів з серцем, запеклу війну.
То здається не я… я усміхнена жінка,
Я – вродлива, щаслива, вогнем тріпочу.
Тихо падає дощ, чи сльоза на сторінку,
Знову звивисту стежку із літер топчу.
Все минає, розвіється вітром у полі,
І розбурхані грози, вдаль відлетять.
Ми маленькі пташки, просто – іграшки долі.
Як захоче – зламає, захоче – злетять…
08.08.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516522
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.08.2014
автор: Лина Лу