- Чому тобі вже час?
- Справи.
- Розумію… Не розумію.
- Відпусти.
- Ти цього хочеш?
- Так.
- Бувай.
- Обійми мене.
- Ти смішна.
- Достатньо мені відійти від тебе на сантиметр, як я розумію, що скучила… Пробач. Мені вже час.
Він подивився їй у вічі. Навіщо вигадали світ поза межами ліжка? З великим небажанням вона покинула його обійми і піднялася. Тихо пройшла кімнатою, тонкими руками розсунула важкі штори, впустивши ранок у вікно. У вікні були літо і сонечко. Він посміхнувся.
- У такий день гріх кудись йти і щось робити.
- Треба бути з тобою?
- Більш того – любити мене.
- Я ніколи не припиняю цього робити.
Швидко вдяглася. Тільки тоді він піднявся. Підійшов. Хотів доторкнутися до її обличчя, але вона перехопила його руку. Як завжди тепла, надійна. За мить її треба буде відпустити.
- Як ти проведеш свій вихідний?
- Спатиму поки ти не прийдеш. Час пролетить швидше.
- Тоді не вдягайся.
- Тоді залишайся. Виходь за мене!
- А от цього не треба було казати. Я пішла. Багато роботи.
- Ти теж повинна взяти вихідний…
Тільки посміхнулася. Він лишився сам в яскравій кімнаті. Неодягнений, сумний. САМ.
***
Зачинила за собою двері. Крижаний вітер дмухнув в обличчя. Вона не звернула уваги - тільки поправила хвилясте волосся. Коротке темне пальто прикрасили сніжинки. Милувалася їхньою досконалістю. Вкотре оглядала знайомі пейзажі. Сніг, сніг, завод, стара церква, науковий центр, сніг…Їй казали, що він сипле вже більше двадцяти років. Випробовували нову зброю. Невдало. Хотіли змінити історію, а змінили клімат. Тому вона так любила сенсорні екрани, що заміняли вікна в його квартирі.
Підлетіла машина. Знайомий таксист.
- Думала, ти на брухтозвалищі!
- Та ну, після тієї аварії мені прикрутили довбешку і знову став як новенький.
- Рада, що так.
- Куди летимо, красунечко?
- До агентства.
- Робота, одна робота.
- Так.
Вже опинившись у таксі, вона перевірила повідомлення. До компанії надійшли кошти. Виклик оплачено. Прекрасно. Начальство буде задоволене.
Таксисту кортіло поговорити.
- Давно ти з ним?
- Ні.
- І як? Хороший?
- Кращий.
- Знаєш, а я б нізащо не помінявся з НИМИ місцем. У людей стільки проблем. До того ж, у разі чого їм голову назад не прикрутиш.
- У мене від нього мікросхеми плавляться. Я б пожертвувала усім своїм життєвим терміном з моменту активації заради одного ЛЮДСЬКОГО дня з НИМ. Тільки б відчути все те, що відчуває він.
- Ти така смішна.
- Мені таке кажуть.
- Андроїди не відчувають. Вони функціонують.
- Помиляєшся.
- А, жінки.
Махнув рукою. Він точно скопіював людські інтонацію і жест. До самого агентства вони більше не розмовляли.
***
Вона не хотіла його забувати. На роботі забороняли звикати до клієнтів, але вона відтягувала неприємний момент «стирання». На сьогодні ще дві чи три зустрічі. Треба вивчити файли цих чоловіків, дізнатись про те, що вони люблять, чого хочуть.
Стояла біля велетенської прозорої футуристичної будівлі і робила відтиски свого черевика на снігу. «Завтра ми познайомимося, адже ти знову заплатиш за мене. Мій коханий. Що це означає? МІЙ КОХАНИЙ». Піймала сніжинку в рукавичку, почекала ще секунду, а потім заплющила очі і двічі натиснула на якусь точку на зап’ясті.
З новими силами і чистою як сніг пам’яттю до агентства впевненою ходою йшла його найкраща співробітниця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516670
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2014
автор: Олена Мальва