Якщо здолані й зламані самі підставляють вени, аби ти випив із них життя
Якщо вони лягають, аби ти не забруднив черевики та пройшов по тілах їхніх зморених
Якщо все, на що вони сподіваються -це Бог/Провидець/Аллах чи монах
І коли все ж з'являються сили бігти, вони чекають коли хтось вкаже їм шлях
Чи варто допомагати їм
Чи є на світі щось більш безнадійне, ніж розмова з людиною, яка не бачить жодного сенсу у днях
Ми сиділи у колі, що трансформувалося у квадрат
Нас ставало все більше
Хтось неодмінно скиглив і квадрат виштовхував його назовні
Ми трималися за руки до тих пір, поки руки ці не зникали
Обличчя також томилися і лишали нас
Коло ставало самостійним механізмом, що обертався і знеособлював кожного
Ми не знали навіщо ми тут і що таке бажання втечі
Час і обставини потрошили нутрощі , кидалися метастазами
Та страху більше не існувало
Отрута від життя на фабриці організму
Пропонувала нові вакансії
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516703
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2014
автор: скло вітрин