Вже не зійти зі шляху, не спинитись,
Хоча навкруг-тенета зради й зла,
У очі можуть лагідно дивитись,
Хоча їх серце полонить пітьма.
У колі терну все ж шукаю квіти,
Нехай шумлять розпачливі вітри,
І серед болю я навчусь радіти,
(хоча від себе тільки не втекти...)
Коротке щастя я прийму за
вічність,
Розвію в попіл сумніви і страх,
Усе несправжнє я назву колишнім,
І свою мрію принесу в руках!
(с) Ольга Умінська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516784
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.08.2014
автор: Ольга Умінська