[i][/i]Вірш з минулого
Пустеля…Вітер зносить голову з пліч
Пісок набивається до очей на гостину
Сотні щастя змарнованих свіч
І я з брехні знімаю хустину
Волосся, мов зміїний клубок
Розвіялось страшним ореолом
Мов грім, тривоги дзвінок
І біда оточила півколом
Не підходь до мене – не треба
Твої обійми – обійми Іуди
Я через тебе вже, як амеба
І в болю найвищий розгін амплітуди
Я розчавлена, бачиш, розбита
Твоєї гордині дурним багажем
Ти залишивсь біля пустого корита
І мене проштрикнув образи ножем
Слів зайвих не кажи, не виправдовуйсь
Я прощу, Всевишній сам тебе осудить
Від хвороби недовіри виліковуйсь
Бо вона лихий вулкан розбудить
Ти не дав мені води, що коханням називається
І спраглі й пересохлі вже мої вуста
Кого у спину б’ють, той час увесь спіткається
І замість фраз одна лиш німота
Сміх гучний знущанням звучить
І сльози прохані гості
Ріка часу невтомно біжить
І мене чекають на майбутнього мості
А ти прощавай і знищ все минуле
Я в пустелю твою не повернусь
Не шукай кохання заснуле
Я пішла і назад не оглянусь
© Леся Приліпко, 04.08.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516795
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2014
автор: Леся Приліпко-Руснак