ГІРСЬКИЙ ТІКИЧ

Гірський  Ті́кич,
як  доля  людська́  –
викрута́систа,  різнопли́нна  ріка…

усьо́го  на  половину
молодша  Землі  –  планети…

де  ти?

за  якими  порогами  –  ми?..
запрудами-греблями,
хвилями…

гарячі  серпневі  дні

на  дво-мілья́рдно-рі́чному  камені
засмагла  моя  рука
гріється,  як  трав`яна  жабка,
сито-лискучо-м`яка…

лежить  засмагла  моя  рука  –
ліниво  недба́ла:
доло-ня  –
лицем  до  каменя,
теплом  до  тепла:
півстоліття  і  два  мільярди...
бархатисто  грудний  і  об`ємно  гортанний  говір  води  –
два  мільяр-ди!..

неосяжна  уяві  абстракція

водопа-ди…
повільний  плин  –  стрімка  течія:
два  мільяр-ди  років,
безтурботна  і  молода,
співає  протерозойським  гранітам  –
вода  

на  первозда́нно  теплому  камені
приємно  дрімати  мені:
долонею  вниз  –
ледарює  на  сонці  засмагла  моя  рука:
павутинка…
пір`їнка…
травинка…
неіснуюча  рисочка…
лапка  –
тінь!..  од  лапки  метели-ка…

Тікич  Гірський  –
земної  вічності  Течія…
Зороастрового  Коня
завивисто-плинна  грива

непомітна
у  Часово́му  Просторі  –  я,
але  помітно  
ЗАРАЗ  –
жива  і  красива…

12.08.2014

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516991
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2014
автор: Валя Савелюк