Старість - це дізнатися, що раніше писав вартісні вірші.
Старість - це побачити свою вроду на старих фотографіях.
Плинність часу закручується у спіраль неповернення.
Надихатися минулим - ще одна форма самогубства.
Консервування душі у банці з-під меду,
З-під молока, яке пив у дитинстві, облизуючи губи.
Вони завжди в русі й готові до нових запитань,
Що злітають з них як бджоли в пошуку нектару.
Відповіді, яких ніколи не буде вдосталь,
Тепер не так важливі. Світ вже все знає.
Тільки ми не встигаємо бути всюди одночасно.
Ловити момент відкриття. І знуджуємось.
Яка іронія, що життя існує тільки до першого повторення.
Пам’ять стирає подвійні алгоритми. Дублюючі системи.
Наші схеми мерехтять як новорічна гірлянда. Завжди перша.
Не третя, не друга. Приплив знає свій напрямок,
Відносячи нас додому. Ось чому у старості ми вдивляємося назад,
Зазираючи у своє народження.
Смерть - це, по суті, те саме, що було й до початку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517450
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 15.08.2014
автор: Night