А скрізь якісь люди-мурашки,
Не знаю я жодного з них.
Із їхнього світу (мов пташка)
Я просто не витримав – втік.
А скрізь якісь люди – не люди,
Мов клоуни ходять усі.
Там сміх і радість повсюди,
А вдома в них пЕтлі косі.
І тут я не витримав – вийшов
З воріт із містечка того.
А там висять дУші на вишнях.
Там є шматок серця й мого.
І знов якісь люди-мурашки
Їдять ті висячі серця.
І в тому звичайному місці
Нічому немає кінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517563
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2014
автор: Ольга Но-Марен