На Воду хтось бомагу в суд подав,
що буцім то вона такеє виробляє
що у ріці ніхто життя не мав -
то яму вириє, то виром закружляє,
то рибок до півсмерті поганяє,
то раптом течію свою́ зупинить;
а, одним словом, всім і всюди свинить...
За прокурора тут була́ Лисичка,
що за парфумами не видно було личка.
- Водичка ж її плавати навчила
і з її роду ще нікого не втопила...
Сказала Лисонька таку промову:
- Я Воду добре знаю, чесне слово!
І б"є себе хвостом у груди:
- Чи довго ще таке чинитись буде!?
Я пропоную кляту засудить
і після суду в річці утопить!
Та головний суддя Ведмідь
сказав:- Е ні!
Кидай, Кумасю, тут мені крутить
і голову морочити мені!
Я пропоную також засудить
і стратити на лЕгкому вогні...
На цей раз не послухались Лисички
і Воду вкинули до пічки...
Ще більш незрозуміла ситуація –
Забув суд відмінити конденсацію.
1978
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2014
автор: Юрij Бyжaнuн