Хто ми тепер один одному?
Чужі, немов птахи із різних зграй.
В оману нас доля вводила,
Коли шепотіла над серцем: "Кохай...".
Довіри коріння знесиліло,
І стебла надії посуха звела.
Ми марно мигтіли вітрилами,
У криг океані шукавши тепла.
Повітря душило сирістю,
Постала із ночі "берлінська стіна".
Ми з одягу віри виросли,
Коханню-маляті колиска тісна.
Піняться хмари ватою,
Вечір стромляє у сонце ножі.
Де наші сили стратили?
Як недогледіли пломінь душі?
Доля нам стрілась голодною,
Швидко охляла на наших харчах.
Ніхто ми тепер один одному.
Розхрестя доріг заколисує шлях...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517870
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2014
автор: Юлія Кириленко