Я порізала ноги у травах росою
Умилась вітрами та гіркою водою.
Чи може осика гіллям є безлика?
Чи щастя крізь пальці сипнув навмання
Листок, що падав до неба у низ від гілля?
Мов мошкара я дихаю тихо
І землею присипана спить кора.
Це повне занедбання
Сизих птахів
Пір'ями, що жоден із буйних вітрів
Забрати їх не зумів.
І котиться блискавка в обіймах грому,
Бо я ще не скоро опинюся вдома.
Нам треба аби весь світ обомлів,
Бо відпливаємо від островів
Життя продовжиться мов судома,
А я все ще тут. Роса. Утома.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518104
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2014
автор: Вероніка Стрельченко