Дощило сумом у душі і полі.
Та що ж...Нічого...Скоро засніжить
По всіх деревах...І по чиїйсь долі...
По тих рубцях,де так душа болить...
Та що ж...Нічого...Тої прохолоди
Чекала так,що згорблена стою...
Закрила очі я від насолоди...
Щаслива досі...Бо тебе люблю...
Щаслива.Дуже.Плакала.Втішала
Маленька хмарка:
-Відо,що таке?
-Та так.Щаслива...
І обцілувала
Маля-хмаринка все моє лице...
Кублився сум в дощевім порцеляні.
Взував чоботи,з жовтизни пасок
Пришив до них.Штанці як конопляні.
І так собі тихесенько в лісок...
Щаслива.Дуже.Що для щастя треба?
Та щоб ти притулився уві сні.
Тоді літаю знову вище неба.
Тоді вірші усі лише тобі...
Дощило знов...Я змелю сум тихенько,
Приправлю хмароблідим молоком.
І стрічечку прив'яжу я жовтеньку.
І вивішу я над своїм вікном.
Щоб тільки осінь довго не блукала...
Іди вже літо...Йти...Тобі вже час...
З коханим знову осінь зустрічала.
Це листя...Дощ...І осінь-лиш для нас...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518120
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.08.2014
автор: Відочка Вансель