Це сон? Чи манна? Впало небо?
Магнітним подихом краси
Дзвінок-прокинься,мені мало
Я хочу більше...в полюси
Іди до мене, не благаю
І, навіть, бога не молю
Я знаю добре, й світ мій знає,
Що ти прийдеш, я не згорю..
Лише зніму твою сорочку
Світло ввімкну,у темноті,-
Не хочу, хочу бачить очі
І всю всю велич на пульті
Іди, скоріш,скорися люба,
Поки у силі цвіт життя
Поплачем там, на тій могилі
Тамо згадаєм й каяття
Іди не бійся,не трусися,
Мій зайчик білий, друге я
У мої руки загорнися,
Блукай усюди де земля
Зірвав для тебе квіти Сонця
Стелю оббив татарки цвіт
Цвіркун цвіркоче, близ віконця
Чекаю рівно стільки літ
Нарешті, небо посміхнулось
Дарує зоряний політ
Ти не прийшла, та все минулось
Двері відкрий, я змерз у лід
Виключи світло, лізь під ковдру
Манна, то мила, кажуть хід
Вовчої стаї, чула, вила?
Лягай, кохана,нам не слід..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518368
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2014
автор: Ольга Ратинська