3. ПАЛАТА РЯТУВАННЯ
Нарешті усвідомив себе.
Я на койці. Праворуч на фоні білої тканини стоїть моя крапельниця. Ліворуч на койці лежить якийсь чоловік років 55 і на всю горлянку викидає із себе незв'язні слова в суміші з матюками.
Це був перший мій сусіда. Унікум!
Виявляється, що Віктора Михайловича, майже повний мій тезка, привезли за добу до мене в стані страшного бодуну (похмілля) із інфарктом та інсультом одноразово. І, саме з нього я мав можливість переконатися, що хвороби, з якими потрапляють сюди люди, як правило, оголяють внутрішню суть людини.
Шофер. Відповідний рівень інтелекту.
Мені розповідали, що коли його привезли, то він буянив. Змушені були прив'язати його за ноги та руки до ліжка, бо він не давав ні зняти кардіограму, ні зробити рятувальні уколи. При цьому він на всю лужену горлянку (чому не став диктором на радіо?) пробував розказати лікарям, медсестрам та нянечкам, які копошилися навколо нього, хто вони такі, хоча в його словах окрім відбірного російського мату можна було тільки розібрати "я понял". Улюбленим його словом, яким він вправно оперував, мов диханням, на автоматі, було "бл_дь".
Мені дозволили подзвонити синам. Першим приїхав Бажен, хоча і живе за Києвом.
Лікування. З'ясувалося, що все просто.
Є державний заклад в стані "жуть!", є чудові лікарі - головним чином віком до 40 років. Але повністю відсутні ліки, які родичі хворих повинні купувати. Взагалі є якийсь мінімум для швидкої допомоги, як це і було використано в моєму випадку, але це є разова можливість для екстрено небезпечної ситуації. Але не в лікуванні.
Ліки слід купувати в аптеці. І тут починається дивна історія.
В лікувальному корпусі є дві аптеки - одна на першому і одна на другому поверхах. Найдорожча - на першому. Але при в'їзді до лікарні є поліклініка, в ній теж є аптека, і в ній ті самі ліки коштують ще дешевше. Та якщо пройти квартал по вулиці, то потрапиш до аптеки однієї із аптечних мереж Києва, де ті самі ліки будуть коштувати ще дешевше. Чи треба казати де саме купують ліки, коли часто-густо термін рятування людини рахується на хвилини?
Середа.
Виявляється: я потрапив до лікарні у вівторок!
Поступово біль щез, я заснув і спав, як не дивно, нормально.
Ранок зустрів мене матюками сусіда.
Нижче середнього росту, гарно збитий, дрібні риси обличчя, підборіддя гостре і видається уперед, ніс малий, гострий, разом із підборіддям десь попереду мають точку сходу своїх гостряків. Шкіра людини, яка постійно працює на повітрі, міцно засмагла. І зрозуміло - шофер. Він - єдина моя розрада на цей момент.
Лікувальний процес в палаті відпрацьований як треба - послідовність та врівноваженність рятування не змінюється. Вранці пробігає медсестра і побіжно оглядає усіх. Потім няня виносить "утки", у кого вони є, і ретельно протирає підлогу мокрою шваброю. Черговий лікар, який іде зі зміни чергування, міряє всім тиск і при потребі коригує пульс ліками.
Лікарі, медсестри і навіть няні суворо слідкують, щоб всі лежали в ліжках - природні потреби чи роблять в "утки", чи няні возять хворих до туалету на катафалках. І в цьому є глибокий сенс, як показала печальна практика за час мого перебування там.
Велика палата пілястрами розділена на три блоки, з яких один для кризових випадків. Ліжка розділяються високими зсувними полотнищами із білої міцної тканини. Таким чином утворюються немов відсіки на два ліжка. Чоловіки та жінки згруповані , але кількість жінок менша. Треба мати на увазі, що це палата рятування, в якій стандартно тримають хворого три чи п'ять днів, залежно від прогресу. Далі - в палати, де жінки та чоловіки розділені.
По великому рахунку, всіх інфарктників можна поділити на певні категорії:
- ті, що не доїжджають до Реанімації;
- ті, хто успішно лікується за три доби, а потім - в палату інтенсивної терапії;
- ті, хто проходять все це за більший строк, а потім потрапляють в палату;
- ті, хто із Реанімації приєднуються до Більшості;
- ті, хто робить це із палат;
- ті, що через 21 день виписуються додому для того, щоб під наглядом дільничого кардіолога проходити курс реабілітації на протязі 3-х місяців.
Я, як показало подальше життя, обіймав третій пункт та останній пункти в цьому переляку.
Їжа. Годують просто: три рази на день каша (вівсяна, гречана, ячмінна), пару шматків хліба (білий чи чорний на вибір), чай без цукру. Така їжа не дає можливість померти від голоду, але дає можливість скинути зайву вагу. Абсолютна більшість хворих відмовляється від неї, бо родичі тягають домашні наїдки. В усіх палатах стоять холодильники.
Після їжі всі ковтають таблетки, які медсестра розкладає по персональній системі кожному заздалегідь, запиваючи хто чим - водою чи чаєм без цукру.
Новий лікар, який приходить вранці і заступає чергувати на добу, обходить всіх хворих - міряє тиск, слухає серце і легені, дивиться які ліки завдав його попередник, коригує їх список, дає родичам список ліків, які слід купити, коротко розмовляє із хворими.
Далі - крапельниця, аналізи крові, сечі, консультації вузьких фахівців, при потребі УЗІ та МРТ - все по повній програмі і все за рахунок держави.
Увечері - знову обхід лікарем хворих, таблетки після їжі, крапельниця, виміри тиску...
Привезли бабусю віком 91 рік. Я не бачу її, бо вона, як і всі ми, лежить за тканиною перегородкою, але чую її зичний голос:
- Времена пошли! Вызвали скорую, везут меня. Бах! Катастрофа! Врезалась машина в нас. Вызывают другую скорую. Перегружают меня в неё и опять меряют давление, снимаю кардиограму. Говорю: дома мерили, мерили и снимали в скорой, а вы опять! Надо - говорят. Привезли меня сюда. В приемной снимали кардиограму, а вы опять снимаете! Безобразие! Пять раз снимали кардиограму! А я одна!"
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518500
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2014
автор: Левчишин Віктор