Простромлено вишню
призахідним сонячним списом,
черлені листочки
кривавлять густим каркаде...
На лапах нечутно
підкрався допитливим лисом
сатиновий вечір
і згустки багряні краде.
Згортається кров
у вишневій пораненій кроні,
зализує лис теплу рану
м'яким язиком,
і пирскають краплі,
немов пелюстинки червоні,
у збанок небесний
зі свіжим парним молоком.
Розтрушує сажу
дрібну зореока арабка
і сипле монети-зірки
зі свого рукава,
вигойдують віти
медові ліхтарики-ябка
і дихає пряно
розпорена лезом трава.
В тонку паранжу
загорнулися сонні дерева,
у тиші вечірній
думками тривожусь про те,
що серце моє –
то простромлена крона вишнева,
що теплою кров'ю, немов
пелюстками, цвіте...
І добре мені...
І така моя рана приємна,
бо списом тонким
мене вразила світла любов!..
А ніч за вікном, ніби знахарка,
завше недремна,
пораненій вишні
нитками затягує шов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518533
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2014
автор: Наталя Данилюк