У нас обох засів диявол.
На двох – один...
Тобі він зморщок додає,
мені – сивин.
Мене він робить дратівливим,
тебе – теж злою...
Нехай посварить
із цілим світом,
лиш – не з тобою...
Я усвідомлюю це чітко...
Ти - розумієш...
Між серцем й розумом – решітка...
Нема надії...
В собі́ не в силах ми збороти
нечисту силу...
Тобі́ мій неприємний дотик,
ще вчора милий.
Хоч як бажати - не розірвати
у нашім герці
Ланцюг іржавий,
котри́й мов фатум,
два бли́зьких серця
Обплутав чорний і безнадійно
стисну́в до болю...
Невже носитимемо постійно
його́ з тобою?
Невже ця важкість у наших душах
тепер довічна?
Біс тріумфує - йому ми службу
непересі́чно
Так зіслужили, що до безодні
став трохи ближчим
Наш світ маленький... Чи не доволі
його́ нам ни́щить?
Та поодинці нам не здолати
начала злого...
Цей гемон спільний, його нагнати –
це треба Бога!
Щоб знову в тво́їх очах нестримна
блищала радість,
Нам час возне́сти удвох уклінну
молитву Ладі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518668
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2014
автор: Юрij Бyжaнuн