Ривком відчаю розірвана сорочка,
Пальцями, нігтями впиваюсь у груди.
Ось воно - серце!
Тріпочеться в долонях - живе.
Візьми його! Візьми мій біль!
На кристальному теплі кохання замішаний,
Духом бунтівним, блудливим підбитий.
Пригорни! Занурюсь в тебе, як в пісню,
Глибоко, в саму серцевину сутності твоєї,
Гармонійність духовності вбираючи - зцілюсь,
В блаженстві зміст існування свого відчувши.
Без нього мертвію!
Суха гілка на дереві зеленому, вітрами заштопана.
Пливу! В людській штовханині загублена,
Обперезана звідусіль її енергійністю,
Зникаю у ній, втрачаюсь - мене вже нема...
Одна тілесна оболонка...Як же холодно...
Сонце - це ти! Я тут - стою перед тобою!
Спали мою душу оголену! Віднайди мене!
Впусти в своє серце!
Розіллюсь у ньому річкою бурхливою, повноводною,
Хвилею ласки небесної обійму його,
Обійму твою душу, тебе самого!
22.08.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2014
автор: Валентина Ланевич