Люди поховались у футляри,
І оздоблюють коробочки свої,
В натовпі вони лише примари,
Їм самотності співають солов’ї.
Ми по колу бігаємо вперто,
Думаючи, що це рух вперед.
До дірок уже наш шлях протертий.
Кажем «масло», а жуємо «спред».
Бог крізь день із ватрою проходить,
В пошуках людського на землі.
Йде вже довго, але не знаходить
Тих, що світлом стануть у імлі.
Люди поховались у футляри,
В чорноту закутали серця.
Дай нам, Боже, грішним окуляри,
Бачити: ідемо до кінця.
Вичерпано всі давно ресурси
Людяності. Залишився біль.
І, здається, що мета одна в нас –
Самознищення - і б'ємо в ціль.
Ми імперії будуємо наземні,
Забуваємо, що за межею меж
За гріхи чекатимие розплата,
І падіння «вавилонських веж».
Ми живемо в спогадах і мріях,
Для «тепер» – тримаємо футляр,
Бо «тепер» відтворюється в діях,
Де життя і спокій – на вівтар!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519037
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2014
автор: Серафима Пант