суботній ранок, порожня дзиґа,
на всі питання я відповів.
на жаль, не зійде душевна крига,
коли сумує святковий львів
під час війни на близькому сході.
здається, ближче нема куди.
на площах люди: усі породи
читають, слухають. поводир
для них - це сміх і подібні блага,
блаженні ті, хто усе забув,
хто перекрився архіпелагом
за лінню, ситістю і збагнув,
що жити тихо – не гірша участь,
що споживацтво – це норма дня,
що тільки тим роздається крутість,
кого хвилює не боротьба,
а те, що лишається після неї:
трофеї, виграш і все таке.
сучасні данко у колізеї
збавляють морок своїм вогнем,
в той час, як веселі раби режиму
продовжують пити із серця їх
і на асфальті гнилі перлини
в них викликають нестримний сміх.
В душі народу я чую шипіт
та надто тихо. заіржавів
і меч, і щит...покажіть, де вихід.
на всі питання я відповів.
p.s. Коли у Львові свято, а в Донецьку - війна, радіти можуть тільки бездушні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519532
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2014
автор: Олександр Ткачинський