[b]Як символічно - знову задощило -
Господь вмиває неньку від біди.
Давно так сильно громом не страшило...
Як мокрі птахи, ждем кінця грози.
Тяжкі, невтішні, депресивні думи
Заполонили простір наших душ -
Несем в собі по тонні сліз і суму
Й сховати їх стараємось чимдуж.
Щоби ніхто й на мить не здогадався
Про біль, що колошматиться в душі,
І щоб ні в кому він не відізвався,
Тихенько ллєм надію у вірші...
І сотні тисяч мегабайт тріпочуть!
Звиває болем простір інтернет,
Бо страхи з прірви виринути хочуть,
З останніх сил їх стримує поет...
P.S.
Скінчиться дощ! Пройде гроза, мій друже!
Плаксиве небо стане ніжно-голубе,
Бо ж нам з тобою завжди не байдуже
І віра сильна є, хоч і в душі шкребе![/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519682
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2014
автор: Vita V-D