Без тебе я іще не вмію жить.
Нестримний сум чомусь уже як звичка.
І розриває тишу відчайдушний крик,
що через відстані тебе до себе кличе.
Без тебе я іще не вмію жить:
усе беспечним видається, мов у казці,
а кожну світлу чи похмуру мить
відчуть по-справжньому із кожним кроком важче.
І ранок сонячний, і золоті зірки
вже не приносять незабутніх вражень,
коли без тебе я. Іще не вмію жить
без ніжних вуст, що про кохання кажуть.
Без тебе я іще не вмію жить:
вуста холодні, невидющі очі
і серце стомлено у розпачі мовчить,
без тебе навіть битися не хоче.
Любові іншої чекать не маю сил,
в душі без тебе і весна як осінь -
без тебе я іще не вмію жить,
без рук твоїх , втопаючих в волоссі
не уявляю більше я свого життя,
бо не прокинусь, коли ти не поруч.
Прискорюй темп свого серцебиття,
повір мені, повір, я дуже хочу
в слабких долонях втримати той цвіт
троянд твоїх, обіцянки любити,
бо на тобі зійшовся клином білий світ-
без тебе я уже не можу жити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520020
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2014
автор: Meggi