Бувало: я хмарою плавав над степом,
Інколи соколом падав на жертву,
І жертовно горів, вбитий поклепом,
Навіть сльозами падав на землю мертву.
Мене позабули ворожі кайдани,
Та вітчизняні завжди величали,
Ненавиділи пересічні і пани,
А ім'я моє завжди забували.
Часто дивуюсь, що так досі живучий -
В народах, в країнах усіх проявляюсь:
Моя парадигма нова, завжди круче,
По ній я живу і ніколи не каюсь.
На потребу з мене роблять ікону,
Бо я вже мертвий, а мить вимагає,
Хоча жив я не заради поклону,
Не на потребу банальності зграї.
К.
28.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520128
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.08.2014
автор: Левчишин Віктор