Не забирай його, будь ласочка, не треба.
Він не твоїм є, прошу, відпусти!
Змарніла мати, дивлячись на небо,
Вернути сина хоче , й мовить до війни.
Моя то кров, твоїм є не по праву
Розкрий тугі обі́йми, із вічної пітьми
І суть твоя пуста, не ціниш ти відвагу
Нічого не розкрила, крім шпа́ркої біди.
Із перших днів, його оберігала
Ростила в ньому: чесність, доброту.
В усяку мить, життя своє віддала б
Аби не відійшов, в холодну темноту.
Ти супостат, ти робиш з нього звіра
Він вже не той, яким ще був колись
Із автоматом спить, не знає страху, смілий
Хоч на плечі синець, безумно так болить.
Піду до церкви, та поставлю свічку
Поставлю за здоров’я, не покій,
І Господа молити буду вічно,
Верни синочка ! Він же ж ще живий ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520144
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2014
автор: Юрій Бондар