Вже віджило свій відтин часу літо,
в останні дні дощем вмивається земля.
Осіння рана починає вже боліти-
вертає світ , в якім мене нема.
Журбою сповнений похмурий день плаксивий,
блідою плямою у хмарах сонця жмут,
вночі так болісно лелеки голосили,
мов обіцяючи тепло нам повернуть
вже навесні.Наразі тиха осінь
непроханою гостею прийшла:
вінок із перестиглого колосся,
волошки й сокирки вплелись в волосся,
в очах вогні розжарених стожар,
лукава усмішка, хода кваплива й горда
і зверхній погляд на усіх і все...
Спішить і тягне за собою жовту ковдру
із листопаду і сумних пісень.
Така вона - ця осінь-господиня...
За нею вслід вже проситься зима!
І смуток, як та ніч, прозоро-синя,
вертає в світ , в якім мене нема.
28.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520239
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2014
автор: Meggi