Запалало! - Гадали, минеться.
Не судилося. Полум'я зле
Вигризає до самого серця,
Вже і серце кусає мале,
А над полум'ям в дим і у небо
Відчайдушний волає набат,
Про останню, про крайню потребу
Розпинається треллю токкат.
Та нікого... Порожні простори,
І відлуння самотнє бринить,
Ріже обрій, від спалахів хворий,
На шматки його голосу нить,
А пожежа лютіє і зліє,
Розповзається вже навсібіч,
Яскравіше горить, і надія
Відступає все глибше у ніч,
Вже не сила на поміч скликати,
Де та поміч?! - з вогнем сам-на-сам,
Лиш до Господа можна волати
І ввіряти життя Небесам:
Милосердний, святий, милий Боже,
Подивись, ми по очі в огні -
Лиховісний, безжальний, ворожий,
Ми з Тобой проти нього одні...
...І під ранок, коли вже востаннє
Пролунав відчайдушний набат,
Грянув грім! - і пожежі палання
Придушив із Небес водоспад.
2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520318
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 29.08.2014
автор: Максим Тарасівський