-Шо ты мамко моя робіш?
Плоты вышші чом городіш?
-Бы тя сину не забралі...
Бы чужі в тя не стрілялі!..
-Ти ня втримаш силов мамко?
-Знов не спала я до ранку...
Пуйду сама...Ты будь дома.
Я до вшыткого готова...
Хмари сунуть,дощі ллються.
А дись нелюды сміються...
Дись воює чужа маті:
-Як мош мого сина браті?!
Вун стріляє в побратима.
Шо в вас люде за плечима?
Між ногами хвіст і роги!
Йдіть із нашої дороги!?
Так гойкали в Москві неньки,
Молоденькі і старенькі.
Похоронки друкували
На живих!Бись те пропалі!!
Дітий чужих не буває...
Та пан Путін то не знає.
Заганять сина чужого
Помираті до свойого.
А той син є найрідніший,
Він для неньки наймиліший...
Я звертаюсь до Вас мамки:
-Най не сідать син у танки...
Бо і ваш синок загине...
Шо робиті Ви повинні?
Та вам нич не є втрачаті.
Бо ви тоже маті...Маті...
Звержіть царя-Путанина!..
Кожна матір...Ты повинна!..
Вбиваєте українців?..
Не купуйте своїм вінці!..
Ціцьков їх ісь те кормилі...
Чом на войноньку пустилі?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520339
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.08.2014
автор: Відочка Вансель