Неначе пісня з піднебесся,
Мов соловей чарує слух…
Бо барви мови стоголоссям,
Заставлять зняти капелюх.
Чому паплюжимо ми мову,
Возносимо чужі слова?
Чи рідну нашу, калинову,
Вже не сприймає голова.
Бо й «Роксолана – українка»,
Слова московії несе,
Можливо тому, що це жінка…
Від слів її мене трясе.
У нас пояснень є багато,
Та мова в нас лише одна,
Тож бережімо мову свято,
Нехай дзвенить, немов струна.
Молімось мовою своєю,
Живімо на землі своїй,
Хай мова буде в нас зорею,
Мова народу, щастя, мрій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520479
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2014
автор: Віталій Назарук