Ви сьогодні уперше, рідненькі, до школи – без квiтiв...
Замість них – копійчини пораненим важко бiйцям...
Hа уроках учитель розкаже: є щастя на свiтi.
Ну а поки – на рідній країні немає лиця...
Так, хороші, сьогодні – сумне незаквітчане свято...
Але ви – в вишиванках, на грудях – червоні квiтки!
Тож даровано вчителю квiтiв багато-багато!..
"Боже, гарні ж які!.." – зачаровано мовлять батьки...
I нехай сьогодення димами вiйни оповите,
бережiть у собi життєдайнi зернини добра!
Все що можете ви – Україну довiку любити.
Бо вже час будувати прекрасний i людяний край.
Може, хтось з вас сьогоднi уперше вступає до школи...
Ну, а з нами, рідненькі, – уперше вiйна у життi...
Ми бажали б, повірте, не знати тих воєн нiколи!!!
Та є речi важливi, а є – безумовно святi!
Я пробачення прошу у вас, у маленьких! Безсило…
За негiдникiв всіх, за невiрних, обманутих, злих...
За усіх нас, дорослих… Ми вас у любовi зростили.
Але ворог довів: за любов воювати не грiх!
Я молю у вас прощення i за сусідку Росiю...
Бо вона не попросить!!! Велика, а не доросла…
Та настануть часи – й кожен матиме те, що посiяв.
Бережіть добрі зерна. І хай їм не буде числа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520785
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2014
автор: Тетяна Яровицина