Я люблю засинати під дощ,
Під його мелодію сумну.
Він пише мені симфонію,
Маючи лиш струну одну.
В країну снів він проводжає,
Де слово «казка»- це реальність.
А непросто ілюзія чи міраж,
Або дитяча банальність.
Там ти художник чи поет,
Картина там й сценарій твій.
Ти королівства лицар благородний,
І нестрашний тобі запеклий бій.
Гноми, орки, ельфи чи русалки,
Межі немає фантазія твоя.
Ти можеш навіть звергнуть,
З трону злого короля.
Ніколи сонце не заходить,
Завжди добро перемагає.
І янгол взявши скрипку,
Лише для тебе грає.
І раптом вдалені,
Дощ тебе гукає.
Він прийшов в твій світ,
І тебе шукає.
Щоб у реальність повернути,
Де в’януть квіти й знов цвітуть.
За літом осінь же приходить,
Де тебе забули, а рідні все ж ждуть.
І хоч життя не мед,
Й часто наступає гнів.
Але на щастя є любов,
Що повертає у країну снів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520846
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2014
автор: 333