Час, на жаль, донизу, руфер-літо!
Бачиш, жовкне клена голова?!...
Мов послушник, в цьому квазісвіті,
Квазіістин слухаю слова...
З гіркотою думи: „Надзвичайно!”
Спогади, немов маркіз де Сад...
А фотонів вітер життєдайний
розвіва осі координат...
Вже нема ні радості, ні злості,
Пліснявою вкрилась бірюза...
І зникає в часі клятий простір,
Вмитий кров'ю... Відданий сльозам...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520886
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.09.2014
автор: Віктор Банар