Сонце знімає ножем зашкарублу фарбу,
Із вітряків та шосейних кривих розміток,
Я хочу також знебарвити, злегка, літо,
Та припекти йому праскою праву лапу,
Хай скавучить, відрікається від престолу!
Я реготатиму та скину це ідіотське поло.
Листя червоне та висохле, мов білизна,
Тільки торкнешся, спокусишся – маєш бігти.
Всі ці події пояснюють досить стисло,
В плетених светрах злі, голомозі діти.
Тільки кориця підкреслює їхній образ –
Вийди на двір без супутників – заспокойся!
Добре втрачений час – вальниця подальших втіх,
Вже без зайвих вагань розстібають жахливий пасок,
Осінь знову ховається у металевій блясі.
Та чухрає по стегнах найліпшу з місцевих вільх…
І вода прийме форму моїх чашок –
Розливати її - для мене рішучий крок.
О, прекрасний туман, залишайся назавжди тут!
Захисти мене від цих болючих грайливих збочень!
Скоро я накладу перешкодам на шию джгут.
Дай, будь ласочка, знати, що можеш піти на злочин!
Не відрубуйте, вікна, від світу моїх лекал!
Лиш уважно читай! Я тебе тут зашифрував!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520941
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2014
автор: Лаундж