Відьма

Я  зашепочу  вітер  і  весну.  
Я  закохаю  подихи  в  благання.  
Чар  зілля  в  келихові  ніжно  піднесу,  
Щоб  заколисать  опір  і  змагання.  

Я  встану  серед  ночі,  повернусь  
Обличчям  до  сріблястої  колиски.  
І  сміхом  щирим,  від  душі  заллюсь  
Щоб  запустити  місяць  в  серце  близько.  

Я  скину  шовк  сорочки  на  траву,  
Віночок  із  барвінку,  маків,  рути  
На  голову…  і  коси  розплету,  
Щоб  ти  мене  не  зміг  ніяк  забути.  

Я  націджу  у  келих  з  джерела  
Прозорої,  як  сльози,  дзвін-водиці,  
І  вітерця  зі  старого  млина,  
Щоб  ти  мене  не  міг  ніяк  напиться.  

Я  попрошу  позичити  мені  
Проміння  ніжного,  зірок  рясних  із  неба  
Щоб  ти  щоразу  ніжно  червонів,  
Щоб  ти  кохав  так,  як  це  мені  треба.  

Я  зашепочу  шепіт  квіточок,  
І  їх  голівки  розчиню  у  зіллі…  
А  ще  любистків  сипану  пучок  
Щоб  твої  думки-почуття  дозріли.  

Я  стану  всім  –  і  небом,  і  ріллям  
І  світлом  сонячним,  і  річкою,  і  морем  
У  всьому  –  тільки  я,  моє  ім’я,  
І  радістю  твоєю,  твоїм  горем.  

Я  зашепочу  вітер  і  весну.  
Я  зачарую  келих  з  срібним  зіллям.  
І  серце  твОє  вкрАду-віднесу,  
За  край  далекий,  море  синє-синє.  

А  ти  мені  віддай  мене  саму.  
Не  мару,  не  чаклунську  ляльку  –  душу.  
І  не  питай  мене,  завіщо,  як,  чому…  
Повір  мені,  я  так  робити  мушу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520973
Рубрика: Лирика
дата надходження 02.09.2014
автор: ShevaTimohina