Коли вдивляєся у небо,
І руки піднімаєш догори.
Й щодуху промовляєш:
"Отче забери".
І ти все просиш і благаєш,
Від всього цього вбережи.
Бо в світі цім нема утіхи,
Нема любові і жалю.
Тут неспокійно засинають діти,
Бо хтось за мир проголосив війну.
Хтось невблаганно краде гроші,
І у свій кладе карман.
А ми такі нещасні, босі.
Брехні вдихаємо дурман.
І нам в привичку бути жебраками,
Впривичку убивати із за слів.
Та украшати тронні зали,
Бездушних чорних королів.
Ми народженні рабами,
Ніколи вільними і не стаєм.
Ми були і будем жебраками,
Бо кращого нічого так і незнаєм.
Коли один за свободу ухватився,
Ми його гасим порив.
Щоб так рабом він залишився,
І разом із нами дурман цей курив.
Бо наші душі в ланцюгах,
Заковані у заздрість і у злобу.
Ми свій опустили же стяг,
Щоб забути про свободу.
Omnes, qui amissis ceciderant animi.
Abite ergo, oro, ascendit,
Pulso anima,
Expergiscere quaeso.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521396
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2014
автор: 333