Боюсь, о люди, ярої любові.
Вона – що пломінь! Може спопелить.
Вона у серці, в помислах, у слові.
Вона – як вічність, а не просто - мить!
Але, як ніч, що тягнеться до світла,
Щоб в сонячному промені згоріть,
Іду туди урочисто і світло...
Любов – то вічність, а не просто – мить!
21.08.2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521508
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.09.2014
автор: Олекса Удайко