Ти знаєш як важко інколи мовчати?
Не крикнути у слід болюче "Ну і іди!"
Тому що знаю, не хочу втрачати
І шепочу "Крізь терни до щастя веди"
І нехай будуть холодні бурі між нами
І тижнями не світитеме яскраве сонце
Все ж ми з тобою є різними світами
Але нас зєднює велике голубе віконце
І як дико інколи від болю хочу кричати
Не заварювати гіркої, як обіда, кави
І тихо у дома, у сльозах виходу шукати
Щоб пізніше у темному лісі не блукали
Ти знаєш, як я мрію тебе міцно обнімати?
Чути "Солодкий момент", після хрусту кісток
Так навіть сонце не мріє місяць зустрічати
А здається що це просто з життя листок
який можна ось так дьоргнути і він полетить
далеко до неба, за холодні і глибокі океани
і від цього ріжучого відчуття, душа тремтить
і впевнена, що не зможу залатати нові рани
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521518
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2014
автор: merlinda