Жовтіючі від часу сторінки
життя свого у пам'яті гортаю
і, в метушні загублені, роки
я мимоволі до життя вертаю.
Переживаючи прожите знов,
всі зерна від полови очищаю,
крізь мішуру, добравшись до основ,
вже без емоцій зважую, прощаю.
Вражаюче красою, молоде –
в душі скарбничку перлами лягає,
безцінне, невимовно дороге –
то серце по краплиночці вбирає...
Лиш болям, що калічили життя,
образ отраві – місць для них не маю,
нехай летять собі до забуття...
Я з тихим смутком всім усе прощаю.
Нічого не закреслюю, хоч є
прекрасне, світле – і гірке та чорне...
Щасливе чи болюче – все моє,
моє життя – єдине, неповторне.
© Із збірки "Душі несмілі первоцвіти"
2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2014
автор: Світлана Моренець