Мужні люди і в тяжкі часи
посміхаються.
Присвячую мужнім!
Не цілуюсь… Не цілуюсь! -
Бо сиджу собі сама.
Перед вами тут звітуюсь,
Чоловіку – зокрема!
Чом сама? – Та спить ( холера),
Ізвечора, ще не встав,
А було, за кавалера,
Тільки й те, що цілував!
А тепер, коли я з хати,
Двері як переступлю,
Може лише помахати
І сказати: « Я люблю!
Відпускаю на годину!..» -
Цього часу лиш на те,
Щоб дійти до магазину.
Вам скажу – життя святе!
Не цілуюсь, не цілуюсь,
Вже забула й досвід свій…
Правда, ще ото фарбуюсь,
Ось купила туш для вій.
Підберу своє волосся,
На вуста – один мазок…
Мо, проснувся? – Ні, здалося!
Ой, стягнути б мотузок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521685
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 05.09.2014
автор: Людмила Дзвонок