Коли по літу линуть журавлі,
Ключами прочинивши в осінь двері,
Багряних жнив ясні календарі,
Влягаються на чистому папері.
Той сад думок неквапний, мов пора,
Котра на дзиґарі поклала руку,
Й в небачених гротескних кольорах,
Ховає недалекі дні розлуки.
Та сум для нас дочасний, як листок,
Бо ми мудріші стали аж на літо,
І знову, перекинувши місток,
На берег той, де скрипаля зустріти
Вважається за щастя і печаль,
Бо під дзвінкі акорди павутини,
Все ж розганяють у магічну даль,
Од нас тепло замислені хвилини,
Як Одіссей, що втрату зрозумів,
Коли йому обмежили свободу
Ми розкладаєм суть дозрілих днів,
На ранню старість й опізнілу вроду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521780
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.09.2014
автор: Стяг