Загорнутись би в спогади і мовчати…
Бо не треба тих слів, що втікають із комину димом.
Затріпочуть дерева сполохані, і не буде та осінь такою як інші.
Нам з тобою в одну би палату, щоби знову удвох божеволіти.
Ми одні в цьому світі… Закриваєм серця від дощу,
І в пустому ефірі почуття викарбовуєм,
наче вперше по кволих дощечках.
У похміллі сплетіння рук… наче знову солодка отрута.
Незнайомі слова, і одна з божевільних, що зветься Осінь.
Нам з тобою пяніти у двох. Знаєш часом забракне сили,
То не страх, не ілюзії… що теплом увірвуться в душу.
Вечоріє… і я не жалію що туман осідає без згоди.
Я за сум тобі дякую любий… за твої нескінченні обійми.
І за перший життєвий досвід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522031
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2014
автор: Gelli