Куполи за будинками сяють
В по-осінньому теплім жалю.
Не суджу я себе й не хвалю,
Бо причини для цього не маю.
Пролітають за днинами днини,
Як нитки павутини.
В мене теж на душі, що й в народу –
Хоче спокою бідна душа,
Бо вже досить колючого дроту,
Що нам спека війни залиша.
Десь хрести над будинками линуть,
А у полі хтось гине.
Щось все робиш, бо маєш робити,
А навколо осіннє тепло,
Поряд квіти, малесенькі діти.
Чи хтось хоче, щоб їх не було?
Той, хто хоче війни – він людина?
Від меча і загине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522182
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.09.2014
автор: Мірошник Володимир