Зорі вкрили все небо, полягали тумани,
Час від часу з-за хмари виглядав жовтий серп,
Вже гаї повдягали золотисті сутани,
Вітер теплий, осінній від горіхів притерп.
Моя, ніченько люба, озовися коханням,
Загорни моє серце у калинові грона,
Нехай зорі сіяють нам до самого рання,
Бо ти, нічко туманна, для нас станеш казкова.
Вітерець крізь віконце всипле жменю туману
І по хаті сливовий піде запах в танок,
Я кохання нап’юся, буду пити до ранна,
Доки в шибку не стукне кленовий листок…
Вже не падали зорі і погасли тумани,
Вітерець, що піднявся збив ранкову росу,
Я не міг відпустити тебе зранку, кохана,
Ми забули за осінь, ми зустріли весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522346
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2014
автор: Віталій Назарук