Є вічні народи. Є копії,
як демон і ангел зорі.
І знищити нас – це утопія.
Росія не вища, допоки є
наш пуп у найвищій горі.
Літали й над нами супутники,
носили і нас кораблі,
та правили нами безпутники,
являлись незвані і тут таки
щезали, як таті, в імлі.
Були і таланти брехливості,
та й досі ще є, як на гріх
намісники нашою милістю,
що рівень своєї значимості
поставили вище усіх.
Уїлись у серце опричники,
що хочуть крові, як ропи,
і їхні таємні поплічники,
свої православні язичники:
усякі попи і пупи.
У небі робили окраїну
з руків’я земної осі.
І пупом рекли себе каїни.
А без України нема її –
Росії у межах Русі.
Нема і не буде, – [i]ату її! [/i]–
замішаної на крові
у Чуді, у Мері, Москві –
то п’яної і непробудної,
то надто високо заблудлої,
як лисина на голові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522354
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 09.09.2014
автор: I.Teрен