Ми власних граней лічені примари,
чужих споруд навічно вірні пси,
оберігаємо не те, що Богом дане,
а те, що з бруду вирване й жадане.
Ми лічим дні в яких неначе милість,
як біле полотно, що гріє власну суть,
вкриває день все ж марний і чеканий,
бо він прийшов, його тепер не заберуть.
Ми руйнуєм себе в крижане рівнодення
і вмираєм щоночі у час одкровення,
і горланим на себе за те, що німі і сліпі,
адже люди навколо вже не бездоганні.
Ми прагнемо жити лиш сьогоденням,
бо те, що є зараз – суцільне смирення.
Спасенно чекаємо завтра, яке б не було,
бо те, що прийде – завжди краще, начебто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522609
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2014
автор: Мері Енн