…

В  серці  спалах,  а  в  очах  пекучий  біль,
Ти  не  віриш,  а  даремно,  бо  це  я  повір!
Я  ступаю  тихо,  плачуть  солов’ї,
Я  несу  лихо  –  у  своїй  душі.

Там  живе  воно  зі  мною  більше  сотні  літ
Розмовляю  я  з  собою  і  ламаю  цвіт.
На  рожевих  гілках  нищу  я  життя,
 А  тепер,  людино,  черга  йде  твоя.

Боляче  не  буде,  може  трохи,  так  і  знай
Всі  мені  дороги  простеля  печаль.
Горе  ходить  поруч  з  нею,  є  ще  заздрість
Жадібність,  злоба.

Знаю,  добре  –  це  все  тобі  знайомо
Мої  діти  спокушали  вас  не  раз,
А  ви,  люди,  сліпо  виконували  мій  наказ
І  не  думали  про  небо,  про  просторії  степи

Ви  впустили    мене  в  своє  серце…
                     Навіки.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522641
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.09.2014
автор: OlgaDudyak