Вона стояла непорушна й тиха.
Незаймана тілесністю людей.
І дотик птаха, то найбільша втіха
Для дерев'яних рук, її плечей.
Розгублено читаючи повітря,
Сплітала снів розхристані думки.
І розтискала буйнокрилі віття,
Та осушили цвЯхи жил струмки.
Укопано вмивалася росою
І мріяла про неба далечінь.
Колись, стинала погляди красою -
Тепер, незграбна, скам'яніла тінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522680
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2014
автор: Анастасія Кравець