Здається осінь золота,
І сонце посміхається щиро,
А душа навпіл розколота,
У пошуках крихкого миру...
І ранки як завше привітні,
З легким присмаком суму,
Та щось важке у повітрі,
Породжує тягучу втому...
Шаріється серпанком небо,
Самотній промінь залоскоче,
Нарешті спокій при потребі,
Визирне, коли захоче...
Печаль застигла в німоті,
Стоять дерева всі принишклі,
В людській химері - суєті,
Сама людина певно лишня....
Міняється хвилями настрій,
Ще живе надія над нами,
Вже листя рушають у вирій,
Лягаючи компресом на рани...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522829
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2014
автор: Мандрівник