ХУЛИГАНСКАЯ ИЛИАДА,
или Посрамление Гомера
(перевод с украинского Владимира Туленко)
Ах ты ж моя пташечка, птичка щебетуха!
Что ж ты там напела, да Гомеру в ухо?
Не могла ль довериться кому-то иному,
А пришла, отчаявшись, к старцу ты слепому.
Были же в большой Элладе писари-поэты,
С принципами добра, чести, как сейчас газеты…
И тебе, родная Муза, за дела такие
На собрании прилюдно выговор вручили.
Мы б могли собрать собранье и напеть все хором,
То, что ниже напишу очень-очень скоро:
- Как тебе не стало стыдно, коль все это знаешь?
И на всенародный форум вовсе не киваешь.
Чтобы на да сильных мира
Вовсе не кивала,
Ты слепого и больного старца отыскала.
Ну а он трудящимся (вот такое диво),
Преподнес на блюдечке
Гадостное чтиво,
Где неправда в каждом слове,
Где всё так фальшиво!
Где совсем увы не видно роли коллектива.
Все поперекручивал странный тот чудак,
А оно на самом деле выглядело так:
I
В Грецию Парис пришел
Украл Лену и ушел…
II
Проснувшийся же Менелай,
Рога погладил: «Эй, давай!»
III
Помчались скороходы греки,
Но, прохиндей концы все в реку.
IV
Грустили греки очень долго:
«Зачем украл он, палки-елки,
Ведь хуже это от разбоя!
И разорить решили Трою!
V
На подвиги поднялась рать,
Чтоб Трою эту покарать.
Копьями, да и мечами,
Богатырскими щитами,
Все дороги аж звенят!
Все там несказанно рады,
Как на трудовом параде,
И «Ура!» кричат.
И играет на знаменах:
«Коль умрем, то за Алёну!»
VI, VII, VIII, IX
Десять лет на стены Трои
Лезут ордами герои,
Щедро их там принимают,
Топоры, знай, в них вонзают.
И во славу милым Музам,
Киши рвут, разрезав пузо…
И прямохонько из луж,
В рай несутся сотни душ.
Чтоб увидеть там из рая,
Как дурного Менелая
Обдурил пацан Парис.
Его Лена проклинает,
Говоря: «На бис!»
Где обман, где униженье?
Только, вот беда,
За сражением – сраженье,
Кровь здесь, как вода.
X
Троя пала, Троя села,
Стоя Троя вся сгорела.
Менелай среди костей,
Вместе с женщиной своей…
Отыскав свою любовь,
В Грецию вернулся вновь!
XI
А в цветущей той Элладе
Были все Елене рады.
Прославляли вновь и снова
Девственнось почти все вдовы.
Танцевали нарочито
Матери парней убитых.
Чтобы счастье отмечать
Пошли милостыню брать…
Меленай великодушно
Ввел для всех налог подушный.
Чтоб Елены той кнуры
Да не чахли при дворе,
Чтобы голоду не знали,
Лену удовлетворяли.
Ведь от мужа от больного
Можно помереть в итоге.
XII
Вот на этом и конец,
Вот на этом точка,
Тот, кто слушал молодец,
Пусть продлится ночка.
А я звездочку поймаю.
И на четверть променяю,
Позову к себе Гомера,
Стану пить я с ним без меры.
Только-только он напьется,
Пусть быстрее улыбнется
Ведь железо в душу лезет,
А душа – не гнётся!
Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ХУЛІГАНСЬКА ІЛІАДА,
або Посоромлення Гомера
Ах, ти ж, моя пташечко, Музо-щебетухо,
Що ти там Гомеру бевкнула на вухо?
Не могла хіба ти звіритись нікому,
Що пішла звірятися старцеві сліпому?
Та були ж в Елладі писарі й поети
Чесні та цнотливі, як тепер газети.
Та за тую, Музо, витівку погану
Ми б тобі на зборах всучили догану.
Ми б зібрали збори і веліли зборам
Вислухати соло і гукати хором:
– Як тобі не стидно? Як тобі не сором? –
Дав би тобі чосу всенародний форум,
Щоб не потурала маячінням хворим.
Старця відшукала, то воно й не диво,
Що підніс трудящим він потворне чтиво,
Де усе – неправда, де усе – фальшиво,
Де не видно зовсім ролі колективу,
Все поперекручивав той старий дивак,
А воно насправді все було отак:
I
Прийшов до Греціі Парис
Вхопив Олену і поніс…
II
Проснувсь рогатий Менелай,
Гукнув щосили: – Переймай!
III
Бігали в погоню греки скороходи,
Але злодій хитрий мов упав у воду.
IV
Сумували греки гірко без упину:
– Нащо він поцупив громадську дружину?
За таку образу, гіршу від розбою,
Зберемося разом та зруйнуєм Трою!
V
Виступала грізна рать
Кляту Трою покарать –
Що мечами, що списами,
Богатирськими щитами
Всі дороги аж дзвенять,
Всі завзяті, всі крилаті,
Всі щасливі, мов на святі,
Ше й "ура!" кричать.
Грає напис на знаменах:
"Смерть або Олена!"
VI, VII, VIII, IX
Десять літ на стіни Трої
Лізуть ордами герої,
А троянці щедро й щиро
Вгонять їм в лоби сокири
Та на втіху милих Муз
Випускають кишки з пуз,
І прямесенько з калюж
В рай чухрають сотні душ,
Щоб дивитися із раю,
Як дурного Менелая
Ошукав красунь Паріс,
Як Олена його лає
Та вигукує "на біс!"
От де кривда, от зажура,
От де ялівці біда!
Недаремно ж бо під мури
Кров дзюркоче, як вода!
X
Троя впала, Троя сіла,
Троя стоячи згоріла.
Менелай поміж кісток,
Між обсмалених жінок
Відшукав свою любов
Та й до Греції пішов.
XI
У заквітчаній Елладі
Всі були Олені раді,
Прославляли знову й знову
Її цноту вірні вдови,
Танцювали гордовито
Матері синів убитих,
З щастя сироти й батьки
Всі пішли у жебраки,
Менелай великодушно
Брати з них звелів подушне,
Щоб Оленчині кнурі
Не страждали при дворі,
Щоб від голоду не хляли
І Олену вдовольняли,
Бо від кволого супруга
Накивати може вдруге.
XII
От на цьому і кінець,
От на цьому й крапка,
Є в сусіда гаманець,
А у мене шапка.
А я в шапку зірку впіймаю
Та на кварту білої проміняю,
Та гукну Гомера до хати,
Та почну з ним пити-гуляти.
А як він уп'ється,
То нехай сміється,
Що залізо
В душу лізе,
А душа не гнеться.
1–3.IX.1963
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522906
Рубрика: Лирика
дата надходження 12.09.2014
автор: Володимир Туленко