Люблю…коли золотаве листя падає для ніг, коли вітер зриває його
Одне за одним і несе у незвідані далі або стелить килимом – чудовим,
зітканим з тисяч осінніх дарунків. Чудово прогулятися по тому килиму,
пошурхотіти листом, помріяти. Або влаштувати справжній золотий дощ.
Люблю…коли тихий дощик спокійно опускається на землю, його краплі
б’ють по склу наших вікон, немов прагнуть увірватися у дім і розчаровано
розтікаються на їх поверхні.
Люблю…кольорові парасольки, під якими спішать закохані пари.
Люблю…коли в цю пору приходить ностальгія, а я не піддаюсь їй,
Коли хороші спогади зачіпають душу, а важкі переживання оминають.
Люблю…цю пору…Пору чогось незбагненного, нового, а тому хвилюючого.
Люблю…осінь.
[color="#d1a522"][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522917
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2014
автор: tacent