Не зогледівся, скоро вже й зима,
Роки – журли із осені втікають.
Вже під крилом курлики журавля.
Все вище й вище вдалеч піднімають.
Так якось швидко, наче й не прожив,
Здається вчора бігав ще хлопчиськом.
Дівчат красивих «козами» дразнив,
Писав «науку» в зошиті огризком.
Гусей пас сірих зграю за селом,
Крутив хвости коровам круторогим.
В сусідський сад залазив вечірком,
Вів дружню мову з буслем одиноким.
І так любив заплави для ріки,
Ми там в’юни в болоті витягали.
А потім вечір... в білі рушники,
Коли відмиють, Мами одягали.
Світився Місяць ясний за вікном.
З братами ми у ліжку засинали
Під колискову пісню, за Стиром
До ранку, срібні зорі колихали...
Ой, як давно те вранішнє було,
Бувало всяк, затишно і журливо.
Та часом, так нам хочеться в тепло,
Хоча роки вернути не можливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522931
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.09.2014
автор: Дід Миколай