В найтихіші хвилини
найкращі із нами говорять –
щоб тоді, в найстрашніші,
мовчав невгамований страх…
Ви не просто – пішли.
Ми не просто – здригнулись від горя…
Пацани, Ви із нами –
У поглядах, діях, думках!…
З нами опліч всi Ви! –
кого вже не торкнутись рукою…
кого втратили ми
в цiй священнiй жахливiй борнi…
Ви, що долею змушенi
бýли узятись за зброю…
Ви, хто їх рятував…
Ви, хто смертi їх не перенiс…
Ви – не жертви війни.
Ні. Для нас, для живих, Ви – герої!
І, як будем живі,
не забудемо Вас аніде.
Ви ж бо в пекло ішли
із чітким усвідомленням долі,
а ввійшли – у історію
й ритміку наших сердець…
Не потиснеш руки…
Не утішиш згорьовану матір…
А діткам не повернеш
найкращих у світі батьків…
Але б’ються серця,
що не звикли найкращих втрачати!
Ваші гени вкарбовано в наші
на віки віків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522984
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2014
автор: Тетяна Яровицина